В театрі “Vie”

Паузи... для емоцій

“Жизнь – это бесконечный
День святого Валентина.
Начинается с любви
и заканчивается печалью
по поводу ее ухода…”
Клим

“Історію кожної дівчини і кожної жінки” лідер вітчизняного театрального авангарду Клим написав за мотивами п’єси американського драматурга Меррея Шизгала “Машиністки”. Але історія не американська – нашенська, розрахована на нашого глядача.

Вистава “День святого Валентина”, яку Клим із Віктором Поповим поставили на сцені муніципального театру-лабораторії “Vie”, на мій пог-ляд, досить складна. Вона вимагає від акторів повної самовіддачі та заглиблення у роль.

Текст, мізансцени, енергія, яка іде від акторів – усе зачаровує, не дає нудьгувати й від-волікатися, незважаючи на велику кількість безмовних, чисто емоційних сцен і пауз. У певні моменти напругу вдало підсилює (або скидає) музичний супровід. А іноді й світло.

Глядач спостерігає за розвитком стосунків чоловіка і жінки, починаючи від їх “весни” і закінчуючи “пізньою осінню”. Актори на очах стають старшими років на 20-30. З безтурботних молодих перетворюються на зрілих, розсудливих людей, які, нарешті, все зрозуміли і щось вирішили у своєму життя. Актори блискуче впоралися із цим завданням.

Олена ОНИЩЕНКО

Мені хотілося “Фанти”

Мелодрама “День святого Валентина” не припала мені до душі. Зал був оформлений дуже просто і нічим не інтригував. Костюми героїв повинні передавати час, коли відбувається дія, чого тут не спостерігалося. Великого акторства я також не помітила. Упущено багато деталей: наприклад, троянди у вазі. Вони що, вічні? Й інтер’єр не змінюється, навіть закладка в книзі лишається на тому ж місці. І нарешті: вони що, всі ці роки писали рекламні листівки? А третій персонаж у мелодрамі, по-моєму, непотрібний, він лише відволікає увагу.

Я нічого не зрозуміла і не могла дочекатися, коли вийду з театру та вип’ю “Фанти”.

Яна ПРОХОРОВА