Postscriptum

Коли слово “Чорнобиль” ще звучало радісно...

Готуючи до друку матеріал про останній навчальний рік ЗДПІ, ми попросили директора нашого університетського музею Людмилу Бочарову підібрати в архіві якісь ілюстрації. Разом з іншими вона поклала на стіл цей знімок: “Чорнобильська АЕС. 1980 рік. Виступає ансамбль Запорізького педінституту”.

Уявляєте? Наші студенти побували в Чорнобилі тоді, коли там тільки будували атомну електростанцію. І назва міста енергетиків ще не звучала ні загрозою, ні бідою…

Художніми керівниками ансамблю “Комсомольська юність” були доценти З.Г. Білоусова і В.П. Котляр. Розповісти про цей легендарний колектив ми попросили Зінаїду Гнатівну БІЛОУСОВУ.

- В ансамблі було 14-15 студенток із дошкільного факультету ЗДПІ. Усі вчилися на “добре” та “відмінно”. Танцювали, співали, читали вірші. Наші дівчата були такими рухливими, жвавими… Дуже талановитими!

Репертуар ансамблю складався аж із 11 програм російською й українською мовами. У тому числі – про історію Дніпрогесу, “Поговоримо про погань” (де ми таврували крадіїв, нероб та інших негідників), “Фронтова юність”, присвячена Великій Вітчизняній війні… Була й окрема програма “Жінка і війна”. Її завжди зустрічали зі сльозами на очах. Пам’ятаю, коли ми показували її в місті Тулі у санаторії для ветеранів Великої Вітчизняної, то поруч сиділо двоє одноруких чоловіків. Вони аплодували нам так: один тримав руку знизу, долонею догори, а інший хлопав зверху. Дуже зворушливо… Нам самим хотілося плакати!

Наш ансамбль постійно посідав перші місця на обласних оглядах художньої самодіяльності. Перемогли ми навіть на Республіканському конкурсі серед кращих агітбригад України.

А скільки поїздили! Насамперед, об’їхали усю Запорізьку область. Давали концерти в районних Палацах культури, у сільських клубах, навіть прямо у полі. Одного разу, коли ми виступали на фермі, тваринники саме заганяли худобу в стійла. Корови: “Му-у!” А наша ведуча не розгубилася: “Бачите, навіть корови нас вітають!” Цей невибагливий жарт дуже розвеселив глядачів.

Але доводилося нам виходити і на найпрестижніші сцени Запоріжжя – у Музично-драматичному театрі, який тоді ще носив ім’я Щорса, у Концертному залі імені Глинки. Усюди наші програми зустрічали із щирим захопленням.

Серед наших подорожей особливо запам’яталися поїздка до Тернополю на Республіканський огляд і до Чорнобилю, де тоді ще тільки будували перший реактор. Ми виступали прямо поруч із ним – на бетонному майданчику. Як давно все це було!

Слухаючи розповідь Зінаїди Гнатівни Білоусової, уважно розглядаю знімок. Шкода, що зараз в університеті немає подібного ансамблю!

На фото видно обличчя глядачів – будівельників Чорнобильської АЕС. Деякі з них, щоб краще бачити виступ ансамблю, залізли на тепловоз, який стоїть поруч, забралися навіть на верх вантажного вагону. Позаду проглядають якісь металеві конструкції… Будівельники весело регочуть над студентськими жартами. Одна жінка витирає очі, на яких від сміху виступили сльози. Де зараз усі ці люди? Як склалася їх доля після страшного вибуху? Де дівчата з “Комсомольської юності”, колишні студентки ЗДПІ? Хто знає… Минуло 20 років.

Світлана ЛЕБЕДЄВА,
наш кор.