Зупинитися, озирнутися…

П’ять років – великий відтинок часу. Для молодої людини – ціла епоха! І все ж ми попросили випускників ЗДУ цього року кинути погляд на свою студентську “епоху”. Що запало у пам’ять? Які події? Які люди? Цю добірку ми присвячуємо серйозним і не дуже спогадам наших випускників-2002.

ДОВІДКА ДЛЯ АРХЕОЛОГА

Лариса ТУРЧИНА (історичний факультет): Найбільше запам’яталася археологічна практика після першого курсу у Великій Знам’янці. Особливо сподобалося випробування, яке є своєрідною традицією. Щоб стати “справжнім археологом”, треба було випити зілля, яке готували з перцю, оцту, олії… і взагалі усього, що було під рукою. То був жах! Але ми пили. Адже археолог – це вам не абищо!

“Прийом в археологи” влаштовували для нас викладачі і випускники. Вони навіть видавали нам довідки. Я досі бережу цей “офіційний документ”. У ньому написано: “Довідка дана юному археологу Турчиній Ларисі в тому, що вона провела 21 незабутній день і 21 безсонну ніч у виправно-трудовому таборі “Мамай-гора”. Використала: землі неміряно, макаронів помірно, хліба по блокадній нормі, горілки до дябла. У зв’язку з цим їй присвоєно звання археолога”. І дата: 11 серпня 1998 року.

Я думаю, ми не марно з таким старанням працювали на розкопках. Знаходили золоті монети, кістяки давніх людей. Навіть переконалися, що у скіфів зуби були з карієсом.

Але цим практика не обмежувалася. Ми “практикувалися” у спілкуванні, у дружбі, у романтиці “напівдикого” життя. Кожен вечір влаштовували собі хороший відпочинок – уявляєте студентів із гітарами на стародавніх курганах? Багато було цікавого…

ЛЮДИ, ЯКИХ Я ЛЮБЛЮ

Наталка ВІЛЬЧИНСЬКА (фізи-чний факультет): Яскраві враження – від викладачів та нашої групи. Моїм улюбленим викладачем був Євген Вільямович Жаботинський. Він читав нам лекції з оптики. Це дуже розумна людина як у професійному, так і в життєвому плані. Євген Вільямович завжди шукав студентів з жилкою оригінальності та намагався наштовхнути їх на “життєві подвиги”.

Також хотілося б сказати про свого наукового керівника Анатолія Павловича Добруна. Ви не уявляєте, наскільки мені легко було працювати з ним, коли я писала дипломну роботу! Це враховуючи, що я дуже емоційна людина. Він надавав мені моральну підтримку. Я дуже вдячна йому за це. Адже не кожен викладач, відкинувши усі свої справи, “возитиметься” з тобою.

Ну, і нарешті, група. Це щось дивовижне! Ми всі друзі. З першого курсу збирались, відзначали студентські свята. Де ми тільки не були: і на виставках, і на дачах з шашликами, і на катері плавали по Дніпру… Я залишилася дуже задоволеною своїм навчанням в університеті.

МИ ЗДРУЖИЛИСЯ НА МОРІ!

Ганна БЕРЕЗКА-ЛИМАР (біологічний факультет): Пригадується ботанічна практика на першому курсі… Вона проходила на Азовському морі, в Алтагірі. Це був неперевершений місяць, коли ми здобували практичні навички, відпочивали, заклали фундамент міцної дружби. У тому числі дружби між студентами і викладачами.

Нашим наставникам вдалося організувати для нас хороше дозвілля. Ми все робили разом з ними, на рівних: ходили в походи, розважалися на танцях, прополювали соняшники…

Взагалі було дуже весело. Навіть зараз на стенді в нашому третьому корпусі висять фотографії, на яких ми вийшли такими кумедними (просто пустували).

Саме після цієї практики у нашій групі (й на потоці) зав’язалися дружні стосунки на всі роки подальшого навчання. А ще у нас надовго залишилася класна засмага і хороший настрій, які стали згадкою про цю практику.

КВАРТИРА НА ДОБУ

Наталка ТРОФИМЕНКО (факультет іноземної філології): Що особливо запам’яталось? Напевне, “гірка”, яку святкують після двох з половиною років навчання. Ну, ми тоді й набігались! Я не уявляла, як тяжко найняти квартиру на добу. Скільки було мороки з пошуком… Телефонували за оголошеннями. А потім ще й переплутали адресу… Ой, було! Але нарешті, після довгих зусиль, ми найняли квартиру, накупили багато їжі і відпочили на всі сто відсотків!

КОХАННЯ НА I КУРСІ

Олена НАЗАРЕНКО (філологічний факультет): Чомусь спали на думку не лекції, не веселі вечірки з друзями, не іспити, а дуже особиста історія… На першому курсі, у першому семестрі, я познайомилася із першим своїм коханням. Це було на дискотеці, яка проходила у п’ятому корпусі університету. Ми прийшли з подружкою, щоб знайти собі хлопців. Музика була класна. Почали танцювати. До нас підійшли два хлопці: один високий та худющий, інший – низенький та плішивенький. Вони нам не сподобалися. Підійшли мовчки і почали неподалік від нас танцювати.

Тут, як буває на танцях, утворився “паровозик”. Ну, знаєте, коли всі стають у потилицю і беруть за талію того, хто знаходиться попереду, – і так у ритмі музики рухаються по колу. Я кажу подружці: “Поїхали!..” Вона погодилася, взяла мене ззаду за талію… Це я так думала, що вона! Але, як виявилося потім, то була не подружка, а один із двох хлопців (точніше, високий). Того вечора ми з ним танцювали. Потім він провів мене додому, згодом зателефонував, а там почали зустрічатись. То було кохання, але із сумним кінцем… Зараз ми друзі.

ГРУПА “33 НЕЩАСТЯ”

Наталка БАЗЕЛЄВА (економічний факультет): Мені б хотілося згадати про нашу групу. Вона помітно виокремлювалася серед інших груп факультету. З нами завжди відбувалися якісь пригоди. Як тільки ми з’являлися у деканаті, то всі уже знали: щось трапилося. Чи то хтось сказав щось зайве викладачеві, чи то всі ми переплутали розклад, чи то не знайшли викладача… Проте в результаті завжди все закінчувалося добре. А зараз і наші роки навчання в університеті підійшли до кінця. Уже не буде більше наших нескінченних пригод. І від цього трохи сумно…

НАВІЩО ПОТРІБЕН ПСИХОЛОГ?

Олена ДУНДУКОВА (факультет соціальної педагогіки і психології): Я дуже задоволена, що навчалась саме в Запорізькому державному університеті і саме на цьому факультеті. Знаю, що моя група виділялася із загального потоку. У нас не було одноосібного лідера, тому панувала рівноправність і вільні відкриті стосунки. Нас таке становище задовільняло, хоча розуміли це не всі. Я багато чому навчилася за п’ять років і не хочу зупинятися на досягнутому. Цікава реакція багатьох людей на мою професію. Деякі з них говорять: “А! Так ви мене читаєте, як відкриту книгу?!” Інші: “Ви ж “психів” лікуєте!”

Але більшість просто звертаються з питаннями, що їх хвилюють, починають виливати душу… Так, наприклад, остання моя консультація тривала три години, за які мені вдалося… скажемо так: витягти чоловіка з того світу.

Тому найбільшою моєю гордістю є фраза, яку одного разу довелося почути: “Якщо є такі люди, як ви, то варто жити!”

ПРАКТИКА В ПРОКУРАТУРІ

Ганна ШЕХОВЦОВА (юридичний факультет): Такі яскраві, хвилюючі моменти одразу і не згадаєш. Одне лише хочу сказати: я ні про що не жалкую! Ці п’ять років у вузі пройшли не даремно. У нас була непогана група, хороші викладачі. І взагалі для мене сам процес навчання був дуже цікавим. Мені подобалося “набиратися знань”. Особливо серйозним і корисним випробуванням стала практика, яку я проходила в прокуратурі.

Спогади збирала
Маргарита ГУЖЕЛОВСЬКА, наш кор.