Олександр СТАРУХ: “Між нами тільки час”

Не секрет, що кожне ім’я чи прізвище несе в собі певний заряд. Вважається, найкраще, якщо в них є поєднання букв “ар” або “ра” (це вам щось говорить?)…

Знайомтесь: викладач історичного факультету Олександр Старух. Таке прізвище личить людині, яка його носить. Бо “рух” – це стиль поведінки і життя Олександра Васильовича. Хто бачив його у стані спокою? Бачили... На фотокартці!

Й “ар” (“земля”) – це грунт, який дає йому сили та енергію, що іскрометним потоком тут же розсипаються навколо і захоплюють оточуючих. Отже, “Старух у запитаннях і відповідях”.

- Важко уявити Вас в іншій ролі, ніж викладач історії, але... Якби ви не були істориком – то ким?

- У школі в мене рівно ішли предмети як гуманітарного, так і природничого профілю. Тоді я приділяв увагу зовсім не історії. До 11 класу мене найбільше цікавила біологія. Я брав участь в олімпіадах з математики, з біології, з фізики, з хімії й навіть з астрономії. Так склалося через те, що досить тривалий час у школі в мене були дуже сильні викладачі з природничих наук, а з гуманітарних не дуже. Але все раптом змінилося. Сильні “природники” пішли: хто на пенсію, хто на іншу роботу, а нові не зуміли їх рівноцінно замінити. Зате прийшли сильні гуманітарії. Моя позиція змінилася у старших класах. Якщо раніше я займався у медичному гуртку і вже майже вирішив вступати до медичного університету, то тепер більше уваги став приділяти курсу історії... і вирішив піти на історика. Про це не шкодую.

- Яку роль відіграє Ваше суб’єктивне ставлення до студента, коли Ви оцінюєте його знання з предмету?

- У ставленні викладача до студента завжди – свідомо чи підсвідомо – присутній суб’єктивний момент. Система оцінювання знань теж не досконала. Я вважаю, що головне – це систематична робота протягом семестру. Моє завдання намагатися оцінити її об’єктивно.

- Що спільного у сучасного студента зі студентом-Старухом і що їх різнить?

- Між нами тільки час.

- Чи доводилося Вам зустрічати себе в комусь зі своїх студентів?

- Ні. Я не шукаю себе в інших. Я взагалі не шукаю себе ніде, окрім самого себе.

- Якби Вам була надана можливість сьогодні звернутися до всіх землян, щоб Ви їм сказали?

- Я би промовчав...

- Що найбільше Ви цінуєте в людях і що засмучує в них?

- Найбільше мене засмучує боягузтво людини у будь-чому. А взагалі – намагаюсь оцінювати людей, як таких, і кожну людину в цілому, а не окремі її функції.

- Чи можете Ви спростувати думку, що навіть Ваші вихідні дні присвячені історії (важко уявити Вас на полюванні, на рибалці, на дачній ділянці)?

- Мені теж уже важко себе там уявити. На полюванні і рибалці був, мабуть, у минулому тисячолітті. Полюю я, як правило, в архіві: за історичними фактами. А якщо чесно, такого поняття як “вихідний” взагалі не сприймаю.

- Ваше улюблене свято?

- Дні народження моїх батьків і дітей.

- Страва?

- Смажене м’ясо, риба, гриби. Люблю споживати і навіть готувати.

- Напій?

- Виноградний сік, сухе вино. В холодну погоду подобається глінтвейн, у спеку – пиво, 8 березня – шампанське, а на день народження – горілочка. З ранку – вода, на ніч – 100 грамів вершків.

- Музика?

- Не слухаю попсу будь-яких різновидів. Класика – це класика, рок – це рок.

- Письменники, поети?

- Достоєвський, Булгаков, Маркес. Лермонтов, Пастернак.

- Політичний діяч?

- Минулого – Масарик, сьогодення – Іван Павло ІІ. Вітчизняного політичного діяча, якому б я повністю віддав свої уподобання, взагалі-то немає. От якби об’єднати рішучість Тимошенко, порядність Мороза і ментальність Ющенка... Це було б круто! - Вас легко уявити учасником телешоу “Останній герой”. А Ви самі скористалися б такою можливістю?

- Іноді мені здається, що кожен з нас грає у це шоу щоденно. Кожен на своєму острові, і всі разом – на острові Україна. Хоча я це шоу не дивлюсь.

- Що для Вас більш звичне: “щит” чи “меч”?

- Я обираю “оливкову гілку”.

- Ваше життєве кредо?

- Не здаватися і не відступати.

- “Я” – у трьох словах.

- Такий, який є.

Вікторія ДЄНЄЖНА,
студентка ІІІ курсу історичного факультету